Створення українського гімну бере початок з осені 1862 року, коли на вечірці в етнографа, фольклориста та поета Павла Чубинського сербські студенти, що навчалися в Київському університеті, співали патріотичну пісню про царя Душана, в приспіві якої були слова «срце бије и крв лије за своју слободу» (укр. серце б'ється і кров тече за його свободу). Чубинському композиція настільки сподобалася, що за пів години він написав власний текст «Ще не вмерла Україна», який тут же проспівали хором на сербську мелодію[11][12]. Вірш дуже швидко поширився серед українофільських гуртків, щойно об'єднаних у Київську громаду. 20 жовтня шеф жандармів князь Долгоруков дав розпорядження вислати Чубинського на проживання в Архангельську губернію «за шкідливий вплив на розум простолюду»[13]. Автограф вірша не зберігся, але перша публікація його тексту відбулась 1863 року у львівському журналі «Мета»[14].
Структура вірша, його побудова, розподілення на куплети та приспів і лексичні елементи вказують на те, що Чубинський одразу вбачав у своєму творі пісню. Припускають, що створюючи ритмічний малюнок вірша, він орієнтувався на польський гімн, «Мазурку Домбровського». Леся Українка та Леонід Білецький згадували, як пісню співали на мотив сербського гімну, а Михайло Драгоманов — на мотив чеської пісні. Серед інших композиторів, які поклали вірш на музику — близький друг Чубинського Микола Лисенко та його сподвижник Кирило Стеценко (ноти його хорового аранжування було надруковано 1917 року в Києві). Але найбільш відомою стала версія пісні на музику греко-католицького священника отця Михайла (Вербицького), відомого своїми симфоніями, вокальними композиціями та світськими хорами[15][16]. Він створив декілька версій твору, зокрема для голосу у супроводі гітари (автограф зберігається у Львівській науковій бібліотеці ім. В. Стефаника) та хоровий варіант, який став найбільш популярним Створення українського гімну бере початок з осені 1862 року, коли на вечірці в етнографа, фольклориста та поета Павла Чубинського сербські студенти, що навчалися в Київському університеті, співали патріотичну пісню про царя Душана, в приспіві якої були слова «срце бије и крв лије за своју слободу» (укр. серце б'ється і кров тече за його свободу). Чубинському композиція настільки сподобалася, що за пів години він написав власний текст «Ще не вмерла Україна», який тут же проспівали хором на сербську мелодію[11][12]. Вірш дуже швидко поширився серед українофільських гуртків, щойно об'єднаних у Київську громаду. 20 жовтня шеф жандармів князь Долгоруков дав розпорядження вислати Чубинського на проживання в Архангельську губернію «за шкідливий вплив на розум простолюду»[13]. Автограф вірша не зберігся, але перша публікація його тексту відбулась 1863 року у львівському журналі «Мета»[14
Коментарі
Дописати коментар